Хобі Захоплення

Piranesi. The Complete Etchings 26747

The most famous 18th-century copper engraver, Giovanni Battista Piranesi (1720-1778) made his name with etchings of ancient Rome. His startling, chiaroscuro images imbued the city's archaeological ruins with drama and romance and became favorite souvenirs for the Grand Tourists who traveled Italy in pursuit of classical culture and education.

Today, Piranesi is renowned not just for shaping the European imagination of Rome, but also for his elaborate series of fanciful prisons, Carceri, which have influenced generations of creatives since, from the Surrealists to Samuel Taylor Coleridge, Edgar Allan Poe, Jorge Luis Borges, and Franz Kafka.

Loosely based on contemporary stage sets rather than the actual dingy dungeons of Piranesi's day, these intricate images defy architectural reality to play instead with perspective, lighting, and scale. Staircases exist on two planes simultaneously; vast, vaulted ceilings seem to soar up to the heavens; interior and exterior distinctions collapse. With a low viewpoint and small, fragile figures, the prison scenes become monstrous megacities of incarceration, celebrated to this day as masterworks of existentialist drama.

Найвідоміший гравер на міді 18 століття Джованні Баттіста Піранезі (1720-1778) прославився завдяки офортам Стародавнього Риму. Його вражаючі світлотіньові зображення надавали археологічним руїнам міста драматизму та романтики і стали улюбленими сувенірами для великих туристів, які подорожували Італією в пошуках класичної культури та освіти.

Сьогодні Піранезі відомий не лише тим, що сформував європейську уяву про Рим, а й своєю вишуканою серією химерних в'язниць Карцері, які вплинули на творчість багатьох поколінь - від сюрреалістів до Семюела Тейлора Колріджа, Едгара По, Хорхе Луїса Борхеса та Франца Кафки.

Ці хитромудрі образи, засновані на сучасних сценічних декораціях, а не на реальних похмурих підземеллях часів Піранезі, кидають виклик архітектурній реальності, граючи натомість з перспективою, освітленням та масштабом. Сходи існують у двох площинах одночасно; величезні склепінчасті стелі, здається, здіймаються до небес; відмінності між інтер'єром та екстер'єром стираються. З низькою точкою зору і маленькими, тендітними фігурами тюремні сцени стають жахливими мегаполісами ув'язнення, які донині вважаються шедеврами екзистенціалістської драматургії.