Марсіанські хроніки 3240

Хвилину тому в Огайо стояла зима. Двері в будинках були щільно причинені, і ніхто не насмілився б відчинити густо помережані морозом вік­на. Зима була справжня: з усіх дахів звисали бурульки, на сніговій гірці галасу­вала дітвора, а навантажені покупками домашні госпо­дарки, кута­ючись у свої шуби, незграбно, наче ведмедиці, брели тротуарами, що взялися кригою. І враз тепла хвиля прокотилася над містечком. Не хви­ля — море гарячого повітря ринуло на місто і вмить за­лило все навкруги. Здавалося, хтось одчинив двері веле­тенської пекарні. Літня спека огорнула і чепурні ко­теджі, і голі садки, і малих лижників. Крижані бурульки танули на очах. Люди розчиняли навстіж вікна. Діти ме­тушилися, скидаючи свої пальта. Домашні господарки тут-таки, на вулиці, знімали шуби. Сніг розтав за кілька хвилин, і на газонах визирнула прим’ята торішня трава. Ракетне літо. Ці слова переходили з уст в уста. Ракетне літо. Воно прилетіло в містечко, наче ві­тер пустелі, і своїм палючим диханням розтопило на шиб­ках химерні зимові візерунки. Діти покидали лижі й сан­ки. З холодних хмар сіявся сніг, але на землю він падав гарячим дощем. Ракетне літо. Люди поглядали з-під критих ґан­ків на червоне від заграви небо. Ракета лежала на космодромі, вивергаючи рожеві хмари вогняного диму. Це ракета перетворила зиму на літо гарячим подихом своїх потужних двигунів. Ракеті були підвладні пори року, і в Огайо на короткий час за­панувало літо.