Чорний хліб 4152

Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. Її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич — погана прикмета. Але ще гірше — забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди — це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі — однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї — справедливістю.
Це історія, що починається в пізні радянські часи на холодному північному березі, де простіше зустріти вовка, аніж людину, а закінчується через багато років на півдні України.