Katalin Ladik: Ooooooooo-pus 43674

Katalin Ladik’s radical approach to concrete and visual poetry, sound, performance, and sculpture established her as a key figure in Central and Eastern European art.
Over the course of the 1960s, Ladik became an integral part of the literary and artistic avant-gardes of her birthplace Novi Sad (former Yugoslavia, now Serbia) as the only female artist in the male-dominated art world of the time. Her presence in Budapest from the early 1970s onward catalyzed a fully embodied turn towards visual art. Ladik increasingly merged visual poetry with experimental sound practice, positioning herself at the intersection of various established and new performance traditions, from theater and film to happenings, rituals, photoperformance, and television.
This illustrated monograph contextualizes Ladik’s wide-ranging practice within post-war international discourses on (lens-based) performance, concrete and visual poetry, score- and instruction-based work, feminist histories, as well as the motifs of ritual and folklore in recent art.
Renowned artists, critics, and scholars from different generations and backgrounds including Diedrich Diederichsen, Hendrik Folkerts, Irena Haiduk, Ana Janevski, and Dieter Roelstraete contribute longer-form essays, while various experts such as Pierre Bal-Blanc, Fanny Hauser, Emese Kurti, Quinn Latimer, Bhavisha Panchia, Gloria Sutton, Sarah Johanna Theurer, Paolo Thorsen-Nagel, and Monica de la Torre focus on a single work from Ladik’s oeuvre.
Katalin Ladik contributes a newly commissioned visual essay, highlighting particular images and source materials that have informed her foundational practice from the 1960s until the present day.

Радикальний підхід Каталін Ладік до конкретної та візуальної поезії, звуку, перформансу та скульптури зробив її ключовою фігурою в мистецтві Центральної та Східної Європи.

Протягом 1960-х років Ладік стала невід'ємною частиною літературного та мистецького авангарду свого рідного міста Новий Сад (колишня Югославія, нині Сербія), будучи єдиною жінкою-художницею в тогочасному світі мистецтва, де домінували чоловіки. Її присутність у Будапешті з початку 1970-х років каталізувала повною мірою втілений поворот до візуального мистецтва. Ладік дедалі більше поєднувала візуальну поезію з експериментальною звуковою практикою, позиціонуючи себе на перетині різних усталених і нових традицій перформансу - від театру і кіно до хепенінгів, ритуалів, фотоперформансів і телебачення.

Ця ілюстрована монографія контекстуалізує широку практику Ладік у післявоєнному міжнародному дискурсі про (об'єктивний) перформанс, конкретну та візуальну поезію, роботу з партитурою та інструкціями, феміністичні історії, а також мотиви ритуалу та фольклору в сучасному мистецтві.

Відомі митці, критики та науковці різних поколінь і з різним досвідом, зокрема Дідріх Дідеріхсен, Гендрік Фолькертс, Ірена Гайдук, Ана Яневські та Дітер Роелстрате, пишуть розлогі есеї, а різні експерти, такі як П'єр Баль-Бланк, Фанні Гаузер, Емезе Курті, Квінн Латімер, Бхавіша Панчіа, Глорія Саттон, Сара Йоганна Теурер, Паоло Торсен-Наґель та Моніка де ла Торре, зосереджуються на одному творі з творчості Ладік.

Каталін Ладік представляє нещодавно замовлений візуальний есей, що висвітлює конкретні образи та вихідні матеріали, які формували її основну практику від 1960-х років до сьогоднішнього дня.