Picasso El Greco 22236

Tracing the contours of Picasso’s evolving dialogue with the master of phantasmagorical figuration

In his youth, Pablo Picasso (1881–1973) frequented the Prado Museum, rejecting a formal education in favor of studying the works of the old masters himself. El Greco (1541–1614) particularly captivated his attention, and his admiration soon bloomed into inspiration. Signature features of El Greco’s style were regenerated by Picasso’s reverent, if also subversive, hand. During his Blue Period (1901–04), the artist incorporated El Greco’s penchant for elongated figures, sober backgrounds and a touch of mysticism and mannerism; during his late career, he more explicitly embraced his fascination with the Spanish Golden Age, evoking El Greco’s palette of warm browns and ochers. Indeed, Picasso helped spearhead a resurgence of interest in El Greco, whose work-while acclaimed by his contemporaries in the 16th century for its undeniable ingenuity-was largely forgotten following his death, until the early 1900s. By engaging in a dialogue with his predecessor, Picasso established a point of historical continuity in his work-a grounding presence in the midst of his radical formal interventions.

This volume juxtaposes 40 masterpieces by the artists, underscoring the depth and longevity of this engagement.

Простежуючи контури еволюції діалогу Пікассо з майстром фантасмагоричної фігурації

В юності Пабло Пікассо (1881-1973) часто відвідував музей Прадо, відкинувши формальну освіту на користь самостійного вивчення робіт старих майстрів. Ель Греко (1541-1614) особливо привернув його увагу, і його захоплення незабаром переросло в натхнення. Характерні риси стилю Ель Греко були відроджені трепетною, але водночас і підривною рукою Пікассо. Під час Блакитного періоду (1901-04) художник увібрав у себе схильність Ель Греко до витягнутих фігур, стриманого тла та відтінку містицизму й маньєризму; наприкінці своєї кар'єри він більш виразно втілив своє захоплення іспанським Золотим віком, нагадуючи про палітру теплих коричневих та охристих відтінків Ель Греко. Пікассо сприяв відродженню інтересу до Ель Греко, чия творчість, визнана його сучасниками у 16 столітті за беззаперечну винахідливість, була майже забута після його смерті, аж до початку 1900-х років. Вступивши в діалог зі своїм попередником, Пікассо встановив точку історичної тяглості у своїй творчості - заземлюючу присутність посеред своїх радикальних формальних інтервенцій.

У цьому виданні порівнюються 40 шедеврів митців, що підкреслює глибину і тривалість цієї взаємодії.